ПІДЗОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПІДЗОРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., діал. Підглядати (у 1 знач). В. Горленка налякав чомусь новотвір поета [І. Манжури] «тьмянуватий».. і таке широко відоме в народній мові слово, як «підзоряти» — піддивлятися (Рад. літ-во, 7, 1965, 41); Тільки інколи в куточку Пожуришся стиха, Та гіркою (не сльозою…) Заллєш своє лихо. Як заллєш — мов позабудеш, Пішов шкандибати, Зараз люде і підзорять, Та й ну дорікати (Манж., Тв., 1955, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 428.