ПІДКИДНИ́Й, а́, е́.
1. Признач. для підкидання кого-, чого-небудь угору. — Вам подобається моя акробатична група на підкидних дошках? — Так, група хороша (Ткач, Арена, 1960, 143).
2. у знач. ім. підкидни́й, но́го, ч. Різновид гри у карти; дурень (у 2 знач.). Діди чаркували і завзято билися в підкидного (Чаб., Тече вода.., 1961, 167); Грали вони в підкидного — так Рем чи козирного туза приховав, чи «генеральського» Ромулові почепив, — точних відомостей не маємо. Знаємо тільки, що побились за картами (Вишня, І, 1956, 455).
◊ Підкидни́й ду́рень — різновид гри у карти; дурень (у 2 знач.). Він навчився неперевершено грати у підкидного дурня (Вол., Місячне срібло, 1961, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 434.