ПІДКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДКОЛО́ТИ, колю,́ ко́леш, док., перех.
1. Прикріплювати, приколюючи одне до одного або до чого-небудь. Підколоти довідку до справи; // перен., розм. Уражати кого-небудь їдким словом, гострим зауваженням або натяком. Таїса знущально підколювала [Василя], називала його чоботом (Хижняк, Невгамовна, 1961, 85); — Радгоспові чи собі робите? — поцікавився я. — А хіба радгоспові так це не собі? — знову підколов мене той самий чолов’яга (Хор., Ковила, 1960, 21).
2. розм. Ранити себе, наколовшись на що-небудь. Підколоти ногу; // Колючи чим-небудь, убивати або ранити кого-небудь. — Підколювали колись одне одного, за межі билися,.. але такого, щоб у криницю хтось дохлого кота вкинув чи іншу погань, зроду-віку не було в нашій Ковалівці (Кучер, Трудна любов, 1960, 173); — Не бійся, — підбадьорював дружка той, що був з ножем, — хапай її за руки, а я підколю (Хижняк, Невгамовна, 1961, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 438.