ПІДКО́ЧУВАТИСЯ1, уюся, уєшся, недок., ПІДКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док.
1. Котячись, наближатися до кого-, чого-небудь. Підкотилося перекотиполе від вітру і до самого його [Трохима] (Кв.-Осн., II, 1956, 416); Виліз Сезон з погреба, підібрав одне [яблуко], що підкотилося аж під погрібник, витер об полу (Мушк., Серце.., 1962, 290); // Котячись, потрапляти під що-небудь. * Образно. Блискучою стрічкою підкочувався шлях під полозки, засніжені косогори полів разом з шляхом бігли назад (Добр., Очак. розмир, 1965, 208).
◊ О́чі підкоти́лися під ло́ба (вго́ру) — хтось сховав зіниці під верхніми повіками від хвилювання, здивування, болю і т. ін. Хлопчик лежав горілиць, ясно-блакитні очі його підкотилися під лоба (Собко, Звич. життя, 1957, 87).
2. розм. Під’їжджати до кого-, чого-небудь або під щось, звичайно котячись на колесах. Підтягалась величезна артилерія, а від Переяслава-Хмельницького вже підкочувались до Десни танки славнозвісного Кравченка (Довж., І, 1958, 316); По другий бік вулиці котився візок і підкотився під ворота (Н.-Лев., II, 1956, 274); В блиску, грохоті і дзвоні підкотивсь якраз трамвай (Тич., II, 1957, 326).
3. перен. Підніматися вгору (про сонце, місяць). Підкотилось сонце вище, Кукурудзу сушить (Бажан, II, 1947, 73); // під що. Наближатися до якої-небудь межі. Середню освіту я дістав уже тоді, коли мені підкочувалося під тридцять літ (Вишня, II, 1956, 355); Сонце підкочувалось вже під обідню пору (Іщук, Вербівчани, 1961, 406).
4. розм. Швидко наближатися (про явище, подію, рідше про людей і тварин). Лісова пожежа підкотилася до самого болота (Збан., Крил. гонець, 1953, 18); Жіночий гурт сміливо розколов чоловічий натовп і підкотився аж до ганку (Епік, Тв., 1958, 287); Дмитрові до ніг підкотився кудлатий цуцик і лащився до рук, але він ногою відкинув його в потік (Чорн., Потік.., 1956, 299).
5. перен., фам. Підлесливо звертатися до кого-небудь, добиваючись, домагаючись чогось. — Прошу зважити іще на одно. Я не питущий, отже, не підкочуйтеся до мене з чаркою (Кучер, Прощай.., 1957, 341); — А ти підкотися [до лісовиків] де просьбою, та й могорича не шкодуй. Першим дядькам славну дамо землю. Ну, то не мені тебе вчити (Стельмах, І, 1962, 289).
6. перен., розм. Про появу хворобливого, болісного і т. ін. почуття. Перед очима її церква.. Співають херувими; а їй під груди щось підкочується, лізе з горла і так хочеться крикнути дико, не своїм голосом (Коцюб., І, 1955, 278); Голос його затремтів. Він відчув, що йому підкочується до горла неможливо гарячий клубок (Мик., II, 1957, 226); Тривога зростала, підкочувалася клубком страху до самого серця (Ле, Ю. Кудря, 1956, 39); Вона не скрикнула, тільки сльози до горла підкотилися ще дужче, і дівчина кинулася бігти вулицею (Гр., Без хліба, 1958, 85); Я нічого не відповів. Якесь тривожне чуття підкотилось мені під серце і здалося, що я самотній (Досв., Вибр., 1959, 420).
7. тільки недок. Пас. до підко́чувати1.
ПІДКО́ЧУВАТИСЯ2 див. підка́чуватися1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 441.