ПІДЛОКІ́ТНИК, а, ч. Поруччя, бильця крісла, на які, сидячи, спираються ліктями. Роза схилилась на підлокітник, сперлась на долоні і тоскними очима фіксувала бурхливе життя вокзалу, що тимчасово став польовим штабом армії (Кир., Вибр., 1960, 119); Якщо кілька років тому на деяких сільськогосподарських машинах ще встановлювали металеві сидіння, то тепер їх замінили м’якими з опорними спинками і підлокітниками (Хлібороб Укр., 6, 1966, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 452.