ПІДМА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДМАНИ́ТИ, маню́, ма́ниш і рідше ПІДМАНУ́ТИ, ману́, ма́ниш, док., перех.
1. Манячи, підкликати до себе порухом руки, голови, поглядом і т. ін. Другим разом підманив дядько Захар Якилинку трохи ближче до себе й почав її розпитувати, чи знає вона молитви (Григ., Вибр., 1959, 168).
2. перен. Ваблячи, виклика́ти потяг до себе. Своїм личком білесеньким все підманює (Сл. Гр.); Все то хитрость [хитрість] єсть жіноча Новинкою щоб підмануть; Хоть гарна як, а все охоча Іще гарнішою щоб буть (Котл., І, 1952, 207).
3. розм. Те саме, що обма́нювати. — Не знаю, чому ви мені не вірите: адже ж, самі ви сказали, розмова наша — приватна, і я не маю причини підманювати вас (Крим., Вибр., 1965, 319); [Рогач:] Ти ж мене підманила, Ти ж мене підвела, Ти ж мені, молодому, Вечеряти не дала (Кроп., V, 1959, 166); // Вводячи в оману, спокушаючи чим-небудь, спонукати когось до небажаних дій, вчинків і т. ін. — Нащо ти сюди на згубу Підманив нас за собою? (Л. Укр., І, 1951, 376); Їхали козаки із Дону додому, Підманули Галю — забрали з собою (Укр.. лір. пісні, 1958, 354); // Спокушати, зводити (дівчат). Ті були там.., Піддурювали що дівок,.. Що будуть сватать їх брехали, Підманювали, улещали (Котл., І, 1952, 137); // у сполуч. із сл. передчуття, надія і т. ін., перев. із запереч, не, док., перен. Справдитися (про надії, сподівання і т. ін.). Надія озирнулася з настороженим передчуттям, і передчуття її не підмануло: до неї наближався вкрай схвильований Сашко Зарічний (Баш, Надія, 1960, 158); — Любо, це ти? — здивовано, вірячи й не вірячи своїм очам, питається Яків Плачинда і розводить довгими руками. — А моє серце усе віщувало, що зараз побачу тебе. Бач, таки не підмануло… (Стельмах, І, 1962, 475).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 454.