ПІДМИ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до підми́ти. — Пам’ятаю — поганий був ранок: туман наліг на землю,.. ноги грузли в підмитому водою снігу (Коцюб., І, 1955, 141); Дітям довелось ще довго продиратися крізь гущавину, обминати велетенські корчі дерев, зламаних бурею, підмитих повіддю (Мокр., Острів.., 1961, 21); Тут, на древній, підмитій водою горі, пішли спогади, розповіді (Довж., І, 1958, 337).
2. у знач. прикм. Який частково, перев. знизу зруйнувався або впав внаслідок розмивання грунту. Ніколи, мабуть, Псьол лютим не буває… І коли лежить у нім бересток чи дуб, що з кручі підмитої звалився, то не зо зла це зроблено… (Вишня, І, 1956, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 456.