ПІДМО́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до підмочи́ти.
2. у знач. прикм. Який трохи, злегка підмок або намок знизу. Варив [Алі] собі пілав з підмоченого рижу (Коцюб., І, 1955, 393).
◊ Підмо́чена репута́ція; Підмо́чений авторите́т — негативна думка про кого-небудь як наслідок його негідного вчинку. — Репутація в мене підмочена, Дмитре Івановичу, — згодом озвався Бубон.. Всі вважають мене якимсь… баламутом (Збан., Переджнив’я, 1955, 298); Авторитет хорунжого був підмочений не цілком доброчесною діяльністю його на лісових розробках (Добр., Очак. розмир, 1965, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 459.