ПІДМІ́НА, и, ж.
1. Дія, при якій один предмет, одне явище підмінюють іншим, одна особа виступає замість іншої. Ремо здригнувся.. Він ніколи не бачив Гюлле в такім убранні… На хвилинку йому здалось, що то не вона… В його голові майнули химерні думки про можливість підміни… (Досв., Гюлле, 1961, 94); Для прози та драматургії так само, як і кіно, найбільшим лихом є підміна реалізму натуралізмом (Літ. газ., 15.ІІІ 1959, 4).
2. Те, чим підмінюють кого-, що-небудь. — Збирайтеся додому… А я підміну пришлю… (Кучер, Трудна любов, 1960, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 456.