ПІДМІ́ШУВАТИ1, ую, уєш, недок., ПІДМІСИ́ТИ, ішу́, і́сиш, док., перех.
1. Місити ще трохи або додатково.
2. також чого. Місячи, додавати чого-небудь іншого. Мирон зажурився.. і знову подумав, що не вистачить у нього хліба й до посту. Треба, щоб жінка підмішувала в муку перемелене кукурудзиння (Стельмах, II, 1962, 42); * Образно. Повідають люди: «Як ліпив людину, Бог зросив водою пересохлу глину; Та підкрався демон; видушивши воду, Підмісив він сльози в людськую природу» (Крим., Вибр., 1965, 113).
ПІДМІ́ШУВАТИ2, ую, уєш, недок., ПІДМІША́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і чого. Додавати що-небудь до чогось, перемішуючи. Залишала Віра бабі карбованці, напувала Прохора отим питвом чарівливим, потай підмішуючи його в страви (Шиян, Баланда, 1957, 177); — Шовкун! — гукає Сагайда, пожадливо затягуючись. — Хіба це тютюн? Це якась мерзота! — То я трохи буркуну підмішав, — виправдується Шовкун (Гончар, III, 1959, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 457.