ПІДНО́С, ч.
1. род. у. Дія за знач. підно́сити.
2. род. а. Дерев’яний, металевий і т. ін. плоский посуд для перенесення страв; таця. Перед пляшками на здоровенному підносі чорніє печена гуска, стоїть піджарене порося (Мирний, III, 1954, 82); За спиною пана слідчого відчинились двері, і на порозі з’явився здоровенний вусатий наглядач з мідним начищеним підносом, на якому стояли дві склянки гарячого чаю (Чорн., Визволення, 1949, 103); Ляга дорога в даль, на кручу, Де в’ються тучі грозові, І лиш піднос його [негра-носія] важучий Скрипить на чорній голові (Шпорта, Вибр., 1958, 156).
3. род. а, заст. Подарунок, хабар. Не йди в суд з одним носом, а йди з підносом (Укр.. присл.., 1955, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 470.