ПІДП’Я́НУРУЧ, присл., розм. Те саме, що сп’я́ну. Так я ото до жінки: — Хівре, — кажу, — чи не наробив я часом якого бешкету в хаті, підп’януруч, бо щось дзизом усі дивляться на мене? (Укр.. казки, легенди.., 1957, 413).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 488.