ПІДПИ́ЛИЙ, а, е. Який сп’янів від спиртного. Почтар, нівроку, був підпилий, Оддав сенатові приказ (Шевч., II, 1963, 352); Зайшовши до Миколиної хати, він побачив за столом підпилого сина (Кочура, Родина.., 1962, 264); // у знач. ім. підпи́лий, лого, ч. Той, хто сп’янів від спиртного. Вже підпилий як засне, То хоч коти гармати, І усом не моргне (Шевч., І, 1963, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 481.