ПІДПРЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДПРЯГТИ́, яжу́, яже́ш, док., перех,
1. Впрягати додатково, до вже запряжених коней, волів і т. ін. * Образно. Відомо, що свого часу купка соціал-демократичних зрадників підпрягла Данію до горезвісної атлантичної колісниці (Літ. газ., 5.VІ 1952, 4); // перен., розм. Залучати додатково кого-небудь до якоїсь справи, роботи і т. ін. Командирові вистачає справ і так по саме горло, а Гаркуша, не знати для чого, ще й шефів сюди підпрягає (Кучер, Чорноморці, 1956, 299).
2. Те саме, що запря́гати 1. Воду тягає він [осел] так. Підпряжуть його до дишла. Ходить він у дишлі, крутить барабан. На барабан накручується кодола, а до кінця кодоли прив’язаний цебер, ціла бочка! (Сенч., На Бат. горі, 1960, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 487.