ПІДСМІ́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, ПІДСМІХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і рідше ПІДСМІ́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПІДСМІЯ́ТИСЯ, ію́ся, іє́шся, док.
1. з кого— чого, над ким— чим, рідко кому, чому і без додатка. Висміюючи чиї-небудь дії, вчинки і т. ін., кепкувати з кого-, чого-небудь. Правляться [люди] коло діла, іноді підсміюючись один одному у чому-небудь (Мирний, I, 1954, 48); З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху підсміювалися (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 99); Усі жінки.. почали шептати між собою, підсміхатися (Стеф., І, 1949, 248); Став примічати Нестір — дівчата підсміхуються над ним (Горд., Заробітчани, 1949, 41).
2. перев. без додатка. Усміхатися, посміхатися час від часу. Він напівлежав, ..благодушно стежив за дружиною сп’янілими очицями, підсміхувався (Збан., Малин. дзвін, 1958, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 503.