ПІ́ДСТУП, у, ч.
1. Дія за знач. підступа́ти 1 і підступа́тися. До них [хлопців] на приступ теж ніяк, мерщій у рові засядуть і звідти груддям як засиплють, ні підступу до них (Головко, II, 1957, 243); Вольовим зусиллям він спиняє нервовий дрож і.. починає шукати підступів до щуки (Кол., Терен.., 1959, 38).
2. перев. мн. Шлях, місце для підходу, приближення до чого-небудь (міста, села). Мчить червона кіннота на підступах до Києва (Довж., І, 1958, 57); Рота старшини Жученка займала позиції на лівому краю нерівної дуги, якою полк охоплював підступи до села (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 390).
3. перен. Зловмисність, прикрита показною доброзичливістю. Хто хитрощами та підступом воював, той від підступу й погиб (Фр., IV, 1950, 63).
◊ Підво́дити пі́дступ див. підво́дити.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 509.