ПІДЦЬКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДЦЬКУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех., розм.
1. Цькувати, нацьковувати на кого-небудь собак. Дітвора вибігала з хатів [хат] і з криком: «Доктор, що псує виноградники! Доктор!» — підцьковувала собак та шпурляла грудками (Коцюб., І, 1955, 205).
2. кого, кого на кого, перен., розм. Те саме, що підмовля́ти. [Лукія:] Була я у волості,.. доступила аж до самісінького старшини. А все це ти, небого, під-цькувала мене (Кроп., III, 1959, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 524.