ПІ́ЙМАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до пійма́ти. Були серед привезених то спекулянтки, піймані на гарячому, то злісні сектантки (Гончар, Тронка, 1963, 321); // пі́ймано, безос. присудк. сл. Микита — це був теж коновод із їх товариства. Його піймано, суджено (Гр., II, 1963, 278).
2. у знач. прикм. Якого спіймали. Дівчина билась, як пійманий птах (Головко, II, 1957, 174); // у знач. ім. пі́йманий, ного, ч.; пі́ймана, ної, ж. Людина, яку піймали. Коло людей зростало, заповнювало вулицю, стискало пійманих у лещата (Десняк, Десну.., 1949, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 531.