ПІ́Р’Я, я, с., збірн. Сукупність пір’їн, що ростуть на шкірі птахів. Тіло грака, як і всіх птахів, вкрите пір’ям (Зоол., 1957, 104); Квочка з курчатами кублилась на грядках і.. сердито квоктала та стовбурчила пір’я (Коцюб., II, 1955, 14); * Образно. Оце зима! Оце так снігопад! Уже в коліно завалив подвір’я, ..забив сусідський сад, А з неба суне й суне біле пір’я (Вирган, В розп. літа, 1959, 168); *У порівн. В небі хмарки білосніжні, легкі, ніби пір’я (Рильський, III, 1961, 101).
◊ Аж (що й) пі́р’я лети́ть (полеті́ло, розліта́ється і т. ін.) — надзвичайно сильно. Б’ють козаки панську челядь, аж пір’я летить з неї (Вас., II, 1959, 324); — От в Росії та на Східній Україні, так там багатіїв скубнули, що й пір’я полетіло (Чорн., Визвол. земля, 1959, 33); Вбива́тися (вби́тися) в пі́р’я див. вбива́тися 1; По своє́му пі́р’ю — відповідно до власних даних, можливостей або потреб. Кожний вишукував товариша по своєму пір’ю (Мирний, III, 1954, 258); — Коли тобі так [захотілося].. женитись — візьми дружину по своєму пір’ю (Збан., Єдина, 1959, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 540.