ПІ́СНЯ, і, ж.
1. Словесно-музичний твір, признач. для співу. Дзвінка дівоча пісня, сердечна та тужлива, лунає десь у зелених горах (Коцюб., III, 1956, 44); З-над річки лине пісня голосна (Рильський, III, 1961, 183); *У порівн. У роботі, в батька в ласці, Як у пісні, як у казці, Дві сестри зросли (Вирган, В розп. літа, 1959, 18); Мова — наче пісня та — протяжна, співуча; так і тягне, так і вабе [вабить] до себе (Мирний, III, 1954, 262); // Мелодійні звуки пташиного співу. Соловейко в клітці тісній Пісні виспівує… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 175); Лунає в повітрі весела пісня жайворонка (Коцюб., І, 1955, 17).
∆ Пі́сня без слів — невеликий наспівний інструментальний твір.
2. Невеликий ліричний вірш, поетичний твір, написаний в музично-поетичному стилі. Егеж! — Переписала Я Гейнові пісні (Л. Укр., І, 1951, 38).
◊ До́вга пі́сня див. до́вгий; І́нша пі́сня — інша справа. Але тут зовсім інша пісня… Тут справа серйозна… Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього «перша й остання».. То тут потрібен інший підхід (Гончар, III, 1959, 336); Лебеди́на пі́сня див. лебеди́ний; Співа́ти (заспіва́ти) і́ншої пі́сні (і́ншу пі́сню) — діяти, чинити і т. ін. інакше, по-іншому. Хтось тільки тепер так слухає лікарів, бо таки сам почуває, що неміцний дуже і аби від якої дурниці може розклеїтись, але як уже склеїться на добре, то зовсім іншої пісні заспіває… (Л. Укр., V, 1956, 388); [Стара́] пі́сня; Старі́ пісні́ — що-небудь давно відоме. — Петро ж та Яким пішли в Крутий Яр, а я оце зайшов за тобою.. — Я вже чув таку пісню… (Мирний, І, 1949, 313); Але годі, це стара пісня (Коцюб., III, 1956, 369); Весь зал раптом завирував: — Годі! Чули! Геть! — неслося з усіх кінців. — Старі пісні! (Гончар, II, 1959, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 544.