ПІ́ЧКА, и, ж., розм.
1. Те саме, що гру́бка. В будці горіла невеличка чавунна пічка (Руд., Остання шабля, 1959, 236); Ніна розпалювала залізну пічку (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 60).
2. Те саме, що піч. Насупроти столу, між череватою пічкою й другою стіною, притулився піл (Мирний, IV, 1955, 287); «Пічка» — так кажуть металурги про свій велетенський сталеплавильний агрегат (Літ. Укр., 4. Х 1968, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 551.