ПІЧКУ́Р 1, а́, ч. Дрібна річкова риба родини коропових. Не річка — струмок тече з яру, і пічкурі в струмку водяться (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 43); У ставах.. є чимало смітної риби — карася, пічкура, в’юна (Колг. Укр., 2, 1961, 28).
ПІЧКУ́Р2, а́, ч.
1. розм. Той, хто любить лежати на печі. Радюк любив сусід таких, як сам: веселих і говорючих, і страх як не любив пічкурів і мовчунів! (Н.-Лев., І, 1956, 443); // Те саме, що ле́дар. Справжні мрійники, як і наш Кобзар, найроботящі люди. Вони не можуть терпіти розслабленої уяви сучасних пічкурів (Рад. Укр., 9.ІІІ 1964, 2).
2. діал. Опалювач, грубник. — Перш було чорти і на дривітні колоддя колють, чорти і пічкурами, чорти і за смолою (Кв.-Осн., II, 1956, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 552.