ПІЧУ́РКА, и, ж.
1. Заглиблення в зовнішній стіні печі. Потомлені козаки попростягались на долівці, а Марко витяг з пічурки глек з водою і клунок з сухарями (Стор., І, 1957, 391); Зосталася серед снігів купа вугілля, трісок, і піч з димарем, і побиті горщики на припічку, а в пічурці пучечок сухеньких гвоздик од пристріту (Довж., III, 1960, 352).
2. розм. Невелика пічка. Кілька жінок туляться на лавках, гріючись по черзі біля поганенької пічурки, що поставлена в кутку (Коч., П’єси, 1951, 307); Господарював сам. Печі не топив..; жив на сухому пайку, — то сусідка пекла яку паляницю.., то випікав у пічурці картоплю (Збан., Сеспель, 1961, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 552.