РА́ВЛИК, а, ч.
1. зоол. Молюск, який має черепашку, дуже повільно пересувається і живе перев. у болотах. Лізе, лізе равлик, по моріжку, виставляє равлик довгі ріжки (Забіла, Промені, 1951, 102); З намулу на дні визирала черепашка, мабуть, лісового равлика (Донч., Вибр., 1948, 210); * У порівн. З того дня Валя, як равлик, заховалася в себе (Собко, Граніт, 1937, 93); — Ой, які ж бо ви вперті, Мартине, — згортався Янко скривдженим равликом (Козл., Ю. Крук, 1950, 114).
2. заст. Рід шкіряних постолів. — Не журися, я тобі куплю новенькі равлики, а ти мені за них відробиш (Казки Буковини.., 1968, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 426.