РА́ДОЩІ, ів, мн. Те саме, що ра́дість. Коли чоловік пише для себе, виливає своє горе й радощі, то йому легше стає (Коцюб., III, 1956, 276); Своєчасна допомога дітям під час виконання ними різних завдань сприяє появі в них радощів від праці, а це найголовніша умова формування працьовитості, любові до праці (Хлібороб Укр., 10, 1965, 34); — Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе! (Фр., XI, 1952, 24).
◊ З ра́дощів; На ра́дощах — з якої-небудь приємної, щасливої нагоди. Не бісів нехрист [циган]: позбувся клопоту й виграє собі з радощів проти ночі (Стельмах, І, 1962, 498); А ж три пари на радощах Кумів назбирали (Шевч., І, 1963, 312); Теля́чі ра́дощі, ірон. — бурхливий, несвідомий вияв радісних почуттів.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 437.