РАДІОНАВУ́ШНИКИ, ів, мн. (одн. радіонаву́шник, а, ч.). Пристрій для слухання радіопередач, що прикладається до вух або надівається на них. Ціла зала сидить в радіонавушниках, судді, підсудні, обвинувачі й адвокати, преса, гості (Ю. Янов., Мир, 1956, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 433.