РАЗИ́ТИ, ражу́, рази́ш, недок., перех.
1. Робити рани зброєю, убивати, знищувати (ворога). Їх [оборонців].. стріли смертельно разили монголів і стримували їх від наближення (Фр., VI, 1951, 80); Наливайко відчув надійну праву руку й, перехилившись у сідлі, без промаху разив ошелешених жовнірів (Ле, Наливайко, 1957, 312); Меч, вкладений у руки Котовського, разив поганців направо й наліво (Довж., III, 1960, 179); // перен. Непримиренно ставлячись до кого-, чого-небудь, нещадно викривати, піддавати гострій критиці. Письменник [П. Мирний] разить капіталізм майже в кожному своєму творі (Вісник АН, 5, 1949, 13); Юрій Мельничук своїм пером разив паліїв війни — заокеанських агресорів, вів вогонь проти підлих запроданців — буржуазних націоналістів, зривав машкару з католицьких мракобісів (Літ. Укр., 7.V 1965, 4).
2. діал. Вражати. (див. вража́ти1). Шелест шовків, мірний стук соток кроків, грім музики з галереї, блиск ламп.. і сотень молодих очей — усе це тепер разило його, непокоїло й мучило (Фр., VI, 1951, 243); Я доволі завчасу почула, що моя врода симпатична, та що я можу вважатись «доброю партією».. Пізніше ставало це мені прикро й важко, а часом просто разило й ображало (Коб., II, 1956, 322).
3. діал. Уражати, осліплювати (про яскраве світло). Лагідне зеленковате [зеленкувате] світло вдарило Іванові в очі, але не разило їх зовсім (Фр., III, 1950, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 439.