РАЗКО́М, присл., рідко,
1. В один прийом, без передишки. Примчали [троянці] з казанок сивухи, Ентелл її разком дмухнув (Котл., І, 1952, 94).
2. Те саме, що ра́зом 1. — Отут, ми, сину, розійдемося: ти підеш в один кінець [гаю], а я піду в другий. А як примеркне, ми знову зійдемося на цьому місці та й підемо додому разком (Вас., II, 1959, 436).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 440.