РА́МТЯ, я, с., рідко. Те саме, що ра́м’я1. Густе заплутане волосся на його круглій голові розвівав вітер і весело тріпав рамтям, що висіло у нього на плечах замість сорочки (Епік, Тв., 1958, 356); У Кобзарів.. бодня розсохлась, і в неї скидали старе рамтя (Мушк., Чорний хліб, 1960, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 447.