РА́ТИЦЯ, і, ж. Рогове утворення в кінці ніг деяких ссавців; копито. Воли завзятіше захитали рогами.. і швидше пішли, глибоко занурюючи ратиці в піщане річище (Тулуб, Людолови, І, 1957, 387); Морозне повітря наповнилось костяним шумом тисяч оленячих ратиць (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 93); // Уживається як лайливе слово по відношенню до людини. — Тимочку, а ти не заявиш на мене? — Цить, ратиця коров’яча! Ні ти, ні я нічого не знаємо (Тют., Вир, 1964, 346).
◊ Повідкида́ти ра́тиці див. повідкида́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 454.