РАЧКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Пересуватися рачки. Дівчинонька кропиву шаткує, А за нею дитина рачкує (Чуб., V, 1874, 866); Дмитро швидко поповз далі, в гущавину. Зупинявся, припадав до снігу обличчям, відсапувався і рачкував далі (Хор., Незакінч. політ, 1960, 13).
◊ Наза́д рачкува́ти — відступати, відмовлятися від чого-небудь (від прийнятого рішення, наміру, даного слова і т. ін.). — Ну, а я тому, що вже вмерло, що повинно було умерти, уклонятися не буду. Треба уперед йти, а не назад рачкувати! (Мирний, III, 1954, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 460.