РАЮВА́ННЯ, я, с., міф., розм. Дія за знач. раюва́ти. Може, гадаєте: «..за страшне на землі бідування На небесах він [бог] нам дасть раювання»? (Л. Укр., І, 1951, 464); — Ой гарно! Це ж раювання для вуха й зору, для серця й душі (Н.-Лев., IV, 1956, 268); Чи міг передати юнак своє чуття, своє раювання в ці хвилини радості від перших зрозумілих слів своєї коханої? (Досв., Гюлле, 1961, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 460.