РВОНУ́ТИ і рідше ІРВОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр.
1. перех. Порушуючи цілісність чого-небудь, одним рухом рвучко розділити, розірвати його на частини. Раптом молодий кріпак, що лежав на лаві, мов ужалений, схопився.. і, хитаючись, рвонув на собі сорочку (Баш, На землі.., 1957, 10); // Вкусити, гризонути. Лежить [Лев], одкинув хвіст і смерті дожидає.. Кабан кликом під боки стусоне; Жаднюга-Вовк рвоне його зубами; Бугай товче рогами (Гл., Вибр., 1957, 137); // Різко, гучно пролунати. Гуд, веселий воркіт «Москвича» рвонув і стихнув враз (Гонч., Вибр., 1959, 333); І раптом вибухи рвонули, роздерли залпи ночі тьму (Сос., II, 1958, 403).
2. перех. і без додатка. Рвучко, з силою смикнути, потягти. — Я як рвонув двері, так защіпка і відскочила (Кв.-Осн., II, 1956, 182); — Ану, панове, сюди! Визволяй бідних невільників! — відгукнулися веселі мужні голоси, і чиїсь руки міцно рвонули грати (Тулуб, Людолови, II, 1957, 119); Федоренко з серцем рвонув за шворку, якою була перев’язана посилка (Кач., Вибр., 1947, 143); Він знову наблизився до Вутаньки і, впіймавши її за руку, з силою рвонув до себе (Гончар, II, 1959, 254); // безос. Човен рвонуло вбік, він перевернувся (Тют., Вир, 1964, 122); // Різким рухом, ривком висмикнути, витягти; вирвати. Заколупне [відьма] нігтем волос та й лічить: «Раз два, три …» — та як відбере дев’ять волосів, та дев’ятий і рвоне зовсім… (Кв.-Осн., II, 1956, 192); Дід сіпнув і, почувши на кінці вудочки опір, рвонув її з води. На гачку тріпотів невеликий окунь (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 12); Тамара хотіла вибрати Олечці по її зросту сорочку, але есесівка підбігла і, рвонувши сорочку з рук, наказала брати підряд (Хижняк, Тамара, 1959, 171); // Ривком, різким рухом стягнути, скинути, зняти що-небудь з когось, чогось. Ще Тихон і не договорив, а вже Стеха, його жінка, ірвонула ключ від пояса, і кинула йому під ноги (Кв.-Осн., II, 1956, 128); Мар’я.. рвонула платок з голови і швиргонула його на лаву (Мирний, III, 1954, 148); Бандит.. рвонув з плеча карабін (Стельмах, II, 1962, 181).
3. перех. Різко відокремити, відділити від стебла, гілки квіти, листя і т. ін.; зірвати. Біжучи, любисточку рвонула, унесла в хату (Барв., Опов.., 1902, 80).
4. перех. і без додатка. Вибухом розірвати на частини, осколки, висадити в повітря; // безос. Рвонуло за бугром, хитнуло землю, обдало теплом… (Гонч., Вибр., 1959, 198).
5. перех. і без додатка, перен., фам. Узяти, одержати, захопити (перев. нечесно, незаконно, але з вигодою для себе). Це ж треба добре рвонути з гаманця паризьких банкірів.., а не взяти якихся там тридцять срібних… (Еллан, II, 1958, 260).
6. неперех., розм. Поривчасто, раптово рушити, різко почати рух. Кінь, як опечений, рвонув й попер з двору (Мирний, І, 1954, 292); Варивода сів на заднє сидіння, і машина рвонула з місця (Голов., Тополя.., 1965, 358); Хлопчик міцно затиснув у жмені гроші і з місця рвонув так, що тільки курява встала (Кол., Терен.., 1959, 373); // безос. Рвонуло тачанку в рись (Головко, І, 1957, 354); // Кинутися, помчати куди-небудь. Одна група [розвідників] рвонула до найбільшої землянки і закидала її гранатами (Кучер, Голод, 1961, 282); Німці так рвонули від Ленінграда, що чи наздогнали б їх і баскі коні… (Вишня, І, 1956, 303); * Образно. Як рвонула вода з річки в канал, як зашуміла! (Донч., VI, 1957, 277).
7. неперех. Рвучко, поривчасто повіяти. Буря рвонула, аж затріщала оселя у хаті, загуркотіло у вікна, заголосило в димарі (Мирний, III, 1954, 11); Рвонув вітер під небесами (Хотк., II, 1966, 219).
8. перех. і неперех., розм. Зробити що-небудь енергійно, поривчасто. Я знову взявся за чемодана. Але в цю мить Антоша рвонув голову з подушки (Мик., II, 1957, 59); Жінка рвонула на лице.. покривало, хоч Саїд Алі з повагою відвернувся від неї (Ле, Міжгір’я, 1953, 35); // Різко промовити що-небудь. — Ставай навколішки, кланяйся народові. — Та як ти смієш?.. — рвонув був барон (Крот., Сини.., 1948, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 463.