РИБА́ЧИ́ХА, и, ж., розм. Дружина рибака. — Що за диво? Жінка на воді! Не селянка й не рибачиха — це було зрозуміло з особливої інтонації її поклику, — міркував я, посуваючись човном крізь хирлявий рідкий очерет слідом за Карпом (Досв., Вибр., 1959, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 528.