РИДА́ННЯ, я, с. Дія за знач. рида́ти і звуки, утворювані цією дією. В натовпі почулися глухі ридання й густі схлипування (Епік, Тв., 1958, 421); Віра наче скам’яніла. Ридання обірвалось. Біла рука її мимоволі простягнулася вперед (Шиян, Баланда, 1957, 165); В моїм серці і бурі, і грози, Й рокотання — ридання бандур (Тич., І, 1957, 25); * У порівн. Високо над сонним містом неслася дика музика, як передсмертні ридання грішних (Коцюб., II, 1955, 141).
◊ Захо́дитися (зайти́ся) рида́нням див. захо́дитися2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 531.