РИЖЕ́НЬКИЙ, а, е.
1. Пестл. до ри́жий. Знайшлося в Семена Івановича Гуляя (розуміється, в його корови, а не в нього) теля… Риженьке, лисеньке, на правій нозі біленька пляма… (Вишня, І, 1956, 137).
2. Не дуже рижий; рижуватий. Волосся [маляра] чорне, під чуб підстрижене, а уси собі риженькі, та густі, та довгі (Кв.-Осн., II, 1956, 6); — Не раз мені, хоч і підсміювався син, хотілося, мов бога, побачити нашого імператора. І таки побачила.. і царя, і його риженьку борідку, і вельми горду царицю (Стельмах, І, 1962, 405).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 532.