РИМО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до римува́ти 1.
2. у знач. прикм. Який має риму, рими, складається з рядків або слів, що римуються. Ще була вона, Наталочка, зовсім, зовсім маленькою, ну просто манюсінькою і придумувала казки і обов’язково римовані (Коп., Вибр., 1948, 176); Поема написана римованим п’ятистопним ямбом (Іст. укр. літ., II, 1956, 258); Байки Сковороди написані прозою, однак іноді автор звертається до засобів римованої мови (Рад. літ-во, 11, 1971, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 535.