РИ́ТВИНА, и, ж., рідко. Глибока вибоїна, перев. з водою, болотом; ковбаня. [Лікар:] Біг [Пузир], себе не тямлячи, та через ритвину схибнувся, упав з розмаху навзнак (К.-Карий, II, 1960, 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 542.