РІВНИ́НА, и, ж.
1. Досить велика ділянка земної поверхні без істотних западин та підвищень. На нагірній рівнині навкруги могили зеленів молодий садок (Коцюб., III, 1956, 45); Роль кожного бійця в гірських умовах виростала набагато більше, ніж це було в умовах рівнин (Гончар, III, 1959, 96); Проходив гори я, рівнини розпростерті, В траншеях без кінця я неутомно брів (Рильський, Мости, 1948, 46).
2. чого, яка. Водяна поверхня чималих розмірів. Пішла широка водяна рівнина, гайки по берегах, затоплені повінню дерева, човни рибалок (Ю. Янов., II, 1954, 90); Спокійна рівнина річки сколихнулась, і з неї вистромилось щось огидне, темно-зелене, з нерухомими очима гада (Донч., І, 1956, 49); Перед очима розстилалася темна рівнина ставка (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 549.