РІЗНОГОЛО́СИЦЯ, і, ж.
1. Незлагодженість голосів, звуків. Старшокласники відповіли [на привітання] голосно й одностайно, лише в шеренгах новаків прозвучала різноголосиця (Добр., Ол. солдатики, 1961, 38); // Голоси, мова, що звучать по-різному, на різні лади; безладний шум. Демонстрації втишиться різноголосиця (Мал., Полудень.., 1960, 40).
2. перен. Відсутність єдності, одностайності в поглядах, думках, діях і т. ін. Незважаючи на кустарництво в організаціях і різноголосицю керівників, соціал-демократичний рух у Росії зростав і ширився (Ком. Укр., 1, 1965, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 567.