РІЗНОЧИТА́ННЯ, я, с., спец. Варіант основного тексту писаного твору або його частини. Я маю її [пісню] в двох відмінних варіантах. У першому: «Ой ти старий дідуга, ізогнувся, як дуга..». В другому, при тотожності мелодії, маємо певне текстове різночитання, а саме: «Ой ти старий дідуган, ізігнувся, як дуга…» (Вол., Місячне срібло, 1961, 28); Деякі копії [«Сну» Т. Г. Шевченка].. не збереглися і відомі лише з описів, але, маючи основний текст і окремі різночитання з втраченого списку, можна реконструювати той чи інший список у повному обсязі (Рад. літ-во, 3, 1964, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 571.