РІЗЬБА́, и, ж. 1. Мистецтво вирізування малюнка, візерунка на якому-небудь твердому матеріалі. [Єгиптянин:] Либонь, що я б не мури малював, різьби, малярства, будівництва вчився б (Л. Укр., II, 1951, 245); У шкільні роки О. Гаврилюк виявив здібності до малювання, ліплення, різьби, музики і віршування (Іст. укр. літ., II, 1956, 611).
2. Малюнок, візерунок, вирізаний на якому-небудь твердому матеріалі. І кожна цегла, статуя, колона, мережечка, різьба і малювання незримими устами промовляє: «Мене створив єгипетський народ» (Л. Укр., І, 1951, 253); Як цяцька, красувався на цегляному підмурку будинок з ганком, оторочений навкруг дерев’яною різьбою (Стельмах, II, 1962, 367); * У порівн. Обриси дальнього лісу, хат були чіткими, наче свіжа різьба (Стельмах, II, 1962, 333).
3. техн. Гвинтова канавка на циліндричній або конічній поверхні чого-небудь. Досить часто на токарних верстатах доводиться нарізати різьбу (Різальні інстр.., 1959, 63); Іван Кіндратович Степ запропонував новий пристрій для розточки внутрішньої стрічкової різьби (Ткач, Арена, 1960, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 572.