РІЛЛЯ́, і́, ж. Виоране поле. — Чим нам жити? Зима недалеко. У мене нема ні поля, ні ріллі, нема збіжжя, ані бульби (Фр., IV, 1950, 29); На стежках уже підсихав грунт, і схили зарябіли масними латками ріллі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 40); * У порівн. Сорочка на ньому без застіжки.. та чорна, як рілля (Н.-Лев., III, 1956, 268); // Зораний шар грунту. Гора була така крута, що у великі дощі рілля скочувалась з водою униз, а воли ледве тягли плуга по косогору (Н.-Лев., II, 1956, 260); Дуже добра оранка. Рілля, як масло… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 202); Кремезний, волохатоголовий Кифір Авдюк зупинився на краю зораного поля, набрав у жменю ріллі і тулить її до усміхнених уст, чола, пломенистих вилиць (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 575.