РІЛЬНИ́К, а́, ч.
1. Той, хто займається рільництвом; землероб. Благословенна праця рільника, Що оре цілину в ясній надії. Пшеницю від полови він одвіє, Як жнив кінчиться радість нелегка (Рильський, Зим. записи, 1964, 48); Він виходить у степ з бороною, На ріллі розбиває грудки. Під залізним дощем, під війною Мусять сіяти хліб рільники (Мас., Сорок.., 1957, 365); На суботники по освоєнню заболоченої землі сходилися лісоводи і садоводи артілі, рільники і механізатори (Вол., Місячне срібло, 1961, 307).
2. Керівник польових робіт у колгоспі. Наближалось якесь побутове свято. Заступник голови, він же рільник артілі, приурочив до нього вихідний день (Вол., Самоцвіти, 1952, 183); Першим на зборах виступив рільник артілі (Рад. Укр., 24.ІХ 1950, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 575.