СА́ВАН, а, ч.
1. Поховальне убрання з білої тканини, що має вигляд мішка чи довгої сорочки. Ший, ший, ший — Серед бідності, голоду, спраги; І сорочку, і саван сумний.. ший без розваги! (Граб., І, 1959, 236); Лягла [Есме] в рідну землю, загорнута в білий саван (Тулуб, Людолови, І, 1957, 261); * У порівн. Прекрасний ранок, білий, імлистий, немов могильний саван… (Коцюб., II, 1955, 190); Дорош плутається в тій млі, як у савані (Тют., Вир, 1964, 198).
2. перен. Покрив (перев. сніговий). Ночі темряві з завірюхами, Окували ви землю кригою, Вкрили геть її білим саваном, Приоздобили в срібло-паморозь… (Стар., Вибр., 1959, 34); Кобзар грав — перед уявою вставало мертве, білим саваном вкрите поле (Вол., Сади.., 1950, 39); Стигнуть під холодним саваном невмирущі прорості весни… (Забіла, Поезії, 1963, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 8.