САДОВИНА́, и́, ж., збірн.
1. Садові дерева (перев. плодові). Лукаш усе садовину ростив та кохав (Вовчок, VI, 1956, 227); Дикі пущі, що оточували навколо замок, тисячами рук перероблені на паркову садовину (Стор., І, 1957, 366); Митруньо вздрів багато дерев, а на землі повнісінько всілякого цвіту, що позлітав уже з садовини (Март., Тв., 1954, 145); Кзил-Су, жартуючи, полоскала ці землі, дзюрчала в коріннях садовини (Ле, Міжгір’я, 1953, 232); // Саджанці плодових дерев. [Юрко:] Позавчора Денис привіз з вокзалу садовину і штук з десяток щеп геть понівечив (Кроп., III, 1959, 227).
2. Плоди садових дерев; фрукти. Вже і дині, і кавуни, і садовина поспіла (Стор., І, 1957, 204); Турецькі базари завалені виноградом та всякою садовиною (Л. Укр., V, 1956, 157); В сім’ї найбільше розмовляли про сади, про золотобокі наливні яблука, про нечувані врожаї садовини (Юним мічур.., 1955, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 13.