САДІВНИ́ЧИЙ, а, е.
1. Те саме, що садівни́цький. — Вона зараз у дитячій садівничій станції,.. виводить якісь надзвичайні троянди! (Ів., Вел. очі, 1956, 81); — Люблю сад… Дядько Гаврило казав, що мене на садівничі курси пошле,— довірливо глянув мені в очі Степан (Коп., Подарунок, 1956, 23); У весняній напрузі стояли щепи, і молода господиня, радіючи, білила їх вапном, потріскану кору шпарувала садівничим клеєм (Стельмах, II, 1962, 387).
2. у знач. ім. садівни́чий, чого, ч. Те саме, що садівни́к. Мій дід був садівничим у панськім садку (Сл. Гр.); [Люцій:] Попробуй укупі з нами садівничим бути! (Л. Укр., II, 1951, 421); [Мелібей:] Тут, попід скелею йдучи, садівничий наспівує пісні (Зеров, Вибр., 1966, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 12.