САМОВДОСКОНА́ЛЕННЯ, САМОУДОСКОНА́ЛЕННЯ, я, с. Удосконалення самого себе (фізичне, моральне і т. ін.), своєї фахової майстерності тощо. Проповідь [у творах Л. Толстого] патріархального життя, непротивлення злу, самовдосконалення людини були далекі від справді революційних форм боротьби проти самодержавства (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 31); Для того, щоб займатися самовихованням, мало лише знати себе. Треба, крім цього, прагнути до самовдосконалення (Знання.., 10, 1966, 29); Художник-професіонал, для якого мистецтво є основним заняттям, відчуває закономірний потяг до безперервного самовдосконалення, до пошуків нового (Нар. тв. та етн., 3, 1963, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 30.