САТИ́РА, и, ж.
1. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на різкому, дошкульному висміюванні пороків, хиб, негативних явищ дійсності. Нечуй-Левицький широко використовував гумор та сатиру як зброю для викриття потворних явищ буржуазного суспільства. (Рад. літ-во, 1, 1963, 27); Сатира і гумор є основними засобами художнього зображення дійсності в соціально-побутових казках (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 34).
2. Твір літератури або мистецтва, в якому використано цей прийом. Його [І. Франка] сатири.., видані окремими книжечками, ходили по всій Галичині (Кол., Терен.., 1959, 320); Гуморески й сатири незабутнього Остапа Вишні напоєні любов’ю до рідного народу, зненавистю до ворогів народу, жадобою мирного, красивого і справедливого життя (Рильський, IX, 1962, 160); // Сукупність таких творів. В українській літературі [в середині XVIII ст.] виникає віршова сатира соціального змісту, яка, безумовно, пов’язана з сатирою російською, насамперед Кантеміра (Іст. укр. літ., І, 1954, 123); Боротьба за мир, проти міжнародного імперіалізму та його людиноненависницької ідеології, виражаючи корінні інтереси народу, визначає основний зміст політичної сатири і стає джерелом її розвитку в українській літературі (Рад. літ-во, 4, 1965, 28).
3. Різка, уїдлива насмішка. Злобная сатира стріляла із очей Невеличкого (Фр., VIII, 1952, 252); // на кого — що. Викриття, розвінчування когось, чогось. Сатира [І. Нечуя-Левицького] на представників вищого духовенства посідає важливе місце у повісті «Хмари» (Рад. літ-во, 1, 1963, 30).
Вікно́ (вітри́на) сати́ри — встановлений на видному місці спеціальний стенд, на якому вивішують плакати з карикатурами на конкретних осіб — порушників громадського порядку. По той бік стежки, якраз проти Марини, була вітрина комсомольської сатири з смішними карикатурами та віршиками (Дмит., Наречена, 1959, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 61.