СВЕРДЛО́, а, ч.
1. Те саме, що све́рдел. Обережно підліз він до того місця, ліг горілиць. Тоді наставив свердло, почав вертіти (Гр., Без хліба, 1958, 100); Коли береза ранньої весни Попід корою грає світлим соком,— Бере сокиру й свердла полісовщик, В корі сріблистій пробиває отвір (Рильський, III, 1961, 168); * У порівн. Бригадир Яремчук не дуже балакучий, але зір мав гострий, як діамантове свердло (Трубл., І, 1955, 134); Очі свердлом так тебе і прошивають (Вовчок, VI, 1956, 278).
2. Танцювальний рух у гуцульському танці.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 69.